Неділя 17-та по ЗСД

Неділя жінки хананеянки розповідає нам історію про жінку із краю, який був проклятим юдеями. Цього тижня Ісус мав розмову із фарисеями і дорікав їм через їх нездатність розпізнати у ньому Того, кого вони очікували. Тому процитоване Ісусом пророцтво Ісаї розкривало сутність їх духовного життя: «Цей народ вшановує Мене своїми устами, а серце їхнє далеко від мене. І даремно вони шанують Мене, викладаючи вчення, які є заповідями людей» (Мт 15. 8-9). Віддаленість серця від Бога - це щось інше, ніж затвердіння серця, і це виглядає набагато гірше в Божих очах. У цьому контексті невірства духовних лідерів Ісус зустрічає цю жінку. Мабуть, не дарма її завжди згадують як ікону жіночого розуму, відповідальної та люблячої - ікона живої жінки, яка бореться за те, щоб вилікувати свою доньку від одержимості. Коли ти востаннє кричав: «Боже, поможи?» Дуже часто ми чуємо на своє волання до Бога - мовчання. І це найбільше болить, дратує, виводить із себе. Бо ми так не звикли. Бо ми хочемо вже і нараз отримати те, чого хочемо. Але ця жінка нас вчить покори, терпіння, довіри навіть тоді коли Бог мовчить. Хоч вона у євангелії найбалакучіша серед жінок згаданих у текстах, але її Господь хвалить за велику віру. Віра потребує розуміння, яке є плодом покори і довіри.

о. Павло Фіцай